Судова практика щодо втрати військового майна

Останнє оновлення 2025-06-23

Обов’язковою умовою для отримання кримінального покарання за втрачене військове майно, наприклад, боєприпаси є наявність причинно-наслідкового зв’язку між втратою та порушенням правил зберігання таких предметів. Якщо втрата не стала наслідком нехтування такими правилами, а сталася з інших причин, які не залежать від волі передбачуваного порушника, то й склад злочину за статтею 413 КК відсутній.

З суб’єктивного боку це порушення характеризується наміром чи недбалістю, несерйозним ставленням до можливих наслідків. З диспозиції, сформульованої у ст. 413 можна зробити висновок, що вона бланкетна. Це означає, що з правильної кваліфікації слід спиратися вимоги правил, передбачених відповідними нормами військових статутів, законів та інших., існуючих запобігання втрати військового майна. З огляду на це суди зобов’язані ретельно з’ясовувати таке:

• У чому саме було порушення.
• Яких норм правил зберігання військової власності не дотримувався порушник, наприклад, чи виявив необережність.
• Чи є причинний зв’язок між протизаконним діянням і передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Судова практика щодо втрати військового майна досить різноманітна, у чому ми рекомендуємо вам переконатись прочитанням цієї статті.

Втрата військового майна – це не завжди злочин

У ряді випадків суддям нічого не залишається, як визнати порушника винним. Так, Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула скаргу засудженого щодо його вироку місцевого та ухвали апеляційного судів.

Військовослужбовець залишив автомат у бліндажі, а через потребу терміново виїхати у відрядження не довірив його нікому. Через це зброю було втрачено. Проведені пошуки ні до чого не спричинили. Порушника звинуватили у скоєнні злочину за частиною 2 статті 413.

Суд визнав його винним та засудив, прокоментувавши рішення таким чином: «відрядження не може бути виправданням безвідповідального ставлення до зброї».

Але очевидно, що під час воєнних дій особа, яка перебуває на службі, змушена діяти в умовах нагальної потреби або під впливом непереборної сили. За наявності таких обставин відповідальність військовослужбовця, як свідчить практика, виключається. При цьому це стосується звільнення як від кримінальної, так і від дисциплінарної чи матеріальної відповідальності.

Так, 1 вересня 2021 року Верховний Суд колегією суддів судової палати Касаційного карного суду розглянув скаргу правозахисника на вирок Дзержинського міського суду Донецької області. Спочатку військовий був звинувачений у втраті ножа ТМ SKIF-ХИЖАК через порушення правил заощадження подібних виробів.

Прокурор зазначив, що військовий має стежити за зберіганням майна. Тобто, якщо дотримуватись логіки звинувачення: втратив ніж, значить, погано стежив за ним і, відповідно, порушив правила звернення.

Але Верховний Суд, врахувавши наполегливу позицію адвоката, зробив висновок: у діях військовослужбовця немає складу злочину, адже втрата пов’язана з виконанням бойового завдання. Обвинувачений був змушений пробиратися крізь лісову рослинність, повзти, бігти — у такій обстановці немає можливості стежити, щоб ніж не відірвався. При цьому повернення за зброєю при виявленні зникнення могло призвести до серйозніших наслідків — втрати живої сили. Саме тому судовий процес завершився виправданням воєнного. Його справа була закрита через недоведеність.

Суд у справі командира, який не забезпечив належних умов зберігання військового майна

Судова практика щодо втрати військового майна показує: призначений підсудному вирок може бути скасовано. 15 травня 2018 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області розглянув справу капітана, який отримав для службового користування техніку: монокуляри нічного бачення.

Упродовж червня 2017 року він, перебуваючи у військовій частині, передбачаючи можливі наслідки, порушив порядок зберігання таких пристроїв: носив їх із собою. Час від часу підсудний залишав їх без нагляду та охорони, не контролюючи, чи вони на місці. Техніка, загальна вартість якої становить 158 085 гривень 52 копійки, зникла.

Допитаний зізнався у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 413. Суд визнав його винним та призначив річний строк позбавлення волі. Але на підставі ст. 2 Закону України «Про амністію у 2016 році» засудженого було звільнено від відповідальності. Позов прокурора про стягнення вартості обладнання на користь держави було відхилено.