Відповідальність за дезертирство

Останнє оновлення 2025-06-10

Одним із найнебезпечніших видів військових злочинів, скоєння яких призводить до падіння військової дисципліни та морального духу армії, є дезертирство. Історичні зведення говорять про те, що даний вид військових правопорушень був найбільш поширений під час різних військових конфліктів, тому військове керівництво жорстко їх припиняло, аж до виконання покарання у вигляді розстрілу. В українському кримінальному законодавстві дезертирство також є тяжким злочином, особливо якщо він був скоєний у бойовій обстановці або в умовах воєнного стану.

Кримінальна відповідальність за ст. 408 УКУ

Поняття дезертирства закріплене безпосередньо в диспозиції статті – це самовільний відхід з місця безпосередньої служби або військової частини для того, щоб таким чином ухилитися від проходження військової служби. До нього також відносять неявку на службу з тих же причин при поверненні з медустанови після лікування, відрядження, відпустки, перекладу або призначення.

За такі дії винну особу суд може помістити за «ґрати» терміном від 2-х до 5-ти років. У разі наявності попередньої змови між групою осіб або застосування зброї злочинець може «виклопотати» десять років позбавлення волі. Але якщо такі дії були вчинені у бойовій обстановці або під час дії військового стану, винна особа може провести у в’язниці до 12 років свого життя.

Характеристика складу, передбаченого ст.408 КК

Щоб правильно застосовувати практично склади злочинів, слід правильно розуміти їх складові елементи. Найбільш складними у цьому плані є об’єктивна та суб’єктивна сторона правопорушення, для доведення яких потрібно зібрати достатню кількість доказів та оцінити їх у сукупності, що часом заводить правоохоронців у безвихідь.

Щодо дезертирства, то об’єкт цього правопорушення – це передбачений у ЗСУ (Збройні сили України) порядок проходження служби у війську. Відповідно до нього абсолютно кожен військовий несе зобов’язання щодо виконання свого військового обов’язку, повинен завжди бути готовим стати на захист своєї держави та нести військову службу протягом передбаченого законодавством терміну. Все це чітко закріплено у Законі України «Про Статут внутрішньої служби ЗСУ», який було прийнято Верховною Радою та підписано Президентом 24.03.1999 за №548-XIV.

Об’єктивна сторона цієї статті повністю зазначена у її диспозиції. Військовослужбовець, який здійснює дезертирство, протиправно, без жодних підстав припиняє виконувати свій обов’язок, закріплений у 17-ій та 65-ій статтях української Конституції. У цих нормах зазначено, що кожен має захищати Вітчизну, територіальну цілісність та незалежність України.

Дезертирство – це тривале кримінальне правопорушення, яке починається з моменту відходу з місця служби або військової частини, а також з моменту неявки. Для того, щоб вважати його закінченим, не потрібно встановлювати тривалість ухилення військового від служби, це ніякого значення не має. На кваліфікацію також не впливає, якщо військовослужбовець добровільно повернувся до місця служби або прибув із повинною до органів влади. Сама тривалість ухилення може надалі впливати на можливе покарання та ступінь суспільної небезпеки вчиненого.

Щодо добровільної відмови від дезертирства, то він може мати місце лише до залишення місця служби або частини, а також до закінчення термінів обов’язкової явки. Якщо військовий залишив свою військову частину за наявності прямого наміру на ухилення від проходження військової служби, але через певний час все-таки вирішив повернутися, то в його діях все одно матиме місце склад закінченого дезертирства. Добровільну явку до частини правоохоронних органів та суду розглядатимуть виключно як появу з визнанням.

Найскладнішою для доведення кримінального правопорушення, що розглядається, є його суб’єктивна сторона, яка може характеризуватися виключно прямим видом наміру. У диспозиції статті чітко закріплено спеціальну мету цього злочину – ухилення від військової служби. Тому важливо на слідстві довести саме суб’єктивну сторону, що часом виявляється проблемно. Якщо є свідки, яким винуватець про це постійно говорив чи запис розмов під час проведення негласних (слідчих) розшукових дій, тоді в суді справу залізно буде доведено. Але найчастіше все ґрунтується на свідченнях самого злочинця, який у суді може взагалі відмовитися від надання свідчень або заявити про тиск на нього з боку правоохоронців, тому варто дуже ретельно підходити до збору доказів у такій категорії справ.

Мотивами дезертирства можуть бути, наприклад, малодушність, боягузливість, спроба таким чином уникнути відповідальності кримінального характеру за інший скоєний злочин, причини побутового чи сімейного характеру, небажання служити та виконувати відповідні обов’язки.

Важливо пам’ятати, що мета у військового може виникнути в процесі самовільного звільнення з частини або перед її залишенням. Як можна здогадатися, наявність мети ухилення таки відрізняє склад дезертирства від самовільного догляду, оскільки останньому характерно, що військовослужбовець планує через якийсь час повернутися на службу.

Серед об’єктивних даних, які можуть підтвердити реальні наміри військового, який вчинив цей злочин, можна виділити нелегальне проживання, приховування своєї приналежності до будь-яких формувань, пов’язаних з військовою службою, проживання під чужим ім’ям, придбання військовим для себе підроблених (фіктивних) документів.

Важливо відзначити, що особи, які відбувають кримінальне покарання у вигляді тримання у дисциплінарному батальйоні, за правовим статусом також є військовослужбовцями, тому мають виконувати обов’язки, передбачені військовою службою. У разі втечі з дисциплінарного батальйону або гауптвахти, які також вважаються їх місцем служби, за наявності мети ухилитися від такої, такі дії кваліфікуватимуться як дезертирство.

Що робити, якщо звинувачують за ст. 408 КК України

Збір доказів – це досить копіткий процес, тим паче якщо йдеться про військові злочини. До розслідування дезертирства також потрібно підходити з усією відповідальністю, адже покарання злочинцеві відповідно до санкції цієї статті загрожує досить серйозним. Найчастіше такі справи закінчуються направленням справи до суду з угодою про визнання провини, але не слід вважати, що боротися у такому разі немає жодного сенсу. Якщо Вам звинуватили за статтею 408 КК, обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, але Ви впевнені у своїй невинності, варто спробувати захистити свої права. Юридична компанія «Турій та Партнери» готова допомогти навіть у найскладнішій ситуації шляхом використання виключно правових методів захисту. Неналежні докази, процесуальні порушення під час їхнього збору, неправильно проведені експертизи – все це зрештою призведе до винесення виправдувального вироку, чого можуть досягти юристи цього адвокатського об’єднання, які мають величезний досвід захисту клієнтів, у тому числі у сфері військових злочинів.