Відповідальність за невиконання наказу
Останнє оновлення 2025-06-10
Для того, щоб скористатися послугами адвоката за статтею 403 КК України, натисніть обраний варіант мессенджера або скористуйтеся номером телефону вказаним на сайті.
Встановлення та розслідування військових злочинів – це завдання не з легких. Особливо якщо йдеться про невиконання наказу. Відповідальність за цей вид військового кримінального правопорушення закріплено у 403 статті діючого КК України (Кримінального кодексу України).
Часто невиконання наказу плутають із непокорою, санкції для якої закріплено у 402-й статті цього УКУ. Тому дуже важливо під час розслідування цієї категорії військових злочинів виключити ознаки непокори, закріплені у ч.1 402 статті. Зазначимо, що за непокору військовому командиру/начальнику особі загрожує суворіша відповідальність, ніж за відмову виконувати наказ.
| Зміст |
Кримінальна відповідальність за статтею 403 КК України
Покарання за невиконання військового наказу міститься у санкціях 3-х частин 403 статті КК України. Так, відмова виконувати наказ військового начальства, який не має ознак 1-ї ч. 402-ї статті українського Кримінального кодексу карається (ст. 403 ч.1):
- позбавленням волі на строк до 2-х років;
- змістом у дисциплінарному батальйоні строком не більше 1-го року або службовими обмеженнями, встановленими до 2-х років.
Якщо особою відбувається за умов особливого періоду (крім ВП) аналогічне кримінальне правопорушення (далі за текстом – УП), йому загрожує тюремний термін (від 2-х до 5-ти років позбавлення волі). Цю санкцію закріплено у 2-й частині 403-ї статті УКУ.
Також існує й інше покарання (відповідно до 3-ї ч. 403-ї статті українського Кримінального кодексу), яке передбачено для осіб, які вчинили УП за ч.1 чинної статті УКУ у бойовій обстановці або в умовах ВП. Тоді їм загрожує позбавлення волі на строк до 3-7 років.
Склад злочину та кваліфікуючі ознаки за ст. 403 КК України
Розглядаючи склад вищезгаданого військового УП, насамперед слід звернути увагу на його об’єктивну сторону (ОС). Для неї характерна виключно бездіяльність. Як результат покарання за цією статтею УКУ загрожує лише тим особам, які не виконують (або роблять це в неточній чи не повній мірі) законний наказ військового начальника через забудькуватість, неуважність або інші людські фактори.
Тому для ОЗ за 403 ст. УКУ характерно 2 головні ознаки:
- інше навмисне невиконання наказу;
- відкриту відмову від здійснення військового наказу командування.
З норм судової практики, обов’язково слід брати до уваги характер відданих військових наказів. Вони завжди мають бути чіткими та конкретними. У разі не допускається подвійного розуміння наказів.
Слід наголосити, що в юридичному плані неправильно встановлювати невиконання наказів командирів, як відмову виконувати особами узагальнених службових вимог, що проходять військову службу (наприклад, інструкцій/допомог/уставів тощо).
Крім того, накази командирів повинні бути законними і в обов’язковому порядку видаватися виключно в межах компетенції певних посадових осіб. Що стосується кадрових, матеріально-технічних та фінансових наказів, рішення щодо них віддаються строго в письмовій формі.
Закінченим правопорушення за 403 статтею КК України вважатиметься лише у разі настання тяжких наслідків. До останніх можна віднести такі:
- виникнення з вини військовослужбовців величезної матеріальної шкоди (шкоди);
- зрив здійснення делегованих бойових завдань;
- виникнення, внаслідок допущення воїном помилок, аварій, катастроф, пожеж, бактеріальних/хімічних/радіоактивних забруднень чи масових отруєнь тощо;
- підрив особами військової дисципліни, що проходять службу в підрозділах (наприклад, встановлення фактів дезертирства, крадіжки зброї тощо).
Розкриваючи поняття «суб’єктивної сторони» УП, передбаченого 403 статтею КК України, необхідно наголосити на наявності необережної форми провини, яка виражається у вигляді недбалості чи злочинної самовпевненості.
Підбиваючи підсумки викладеного вище, можна зробити кілька висновків:
- у разі видання наказу з недотриманням вимог та норм, що пред’являються до нього у законодавчому порядку, його слід визнавати незаконним (також у такому разі не наступатиме відповідальність за його невиконання);
- виконуючи явно злочинні накази командирів, військовослужбовця можна притягнути до відповідальності, як посібника (співучасника) певного службового військового правопорушення (наприклад, винний в обов’язковому порядку буде засуджений за 5-ю ч. 27-ю ст. та 2-ю ч. 424- ст КК України, у разі якщо начальником варти віддається наказ, спрямований на застосування фізичного насильства стосовно арештованої особи).
Що робити, якщо звинувачують за статтею. 403 ККУ
Категорія військових правопорушень є досить складною у Кримінальному кодексі України. Там безліч нюансів та підводних каменів. Особливо, якщо вам намагаються звинуватити за 403-ю статтею українського КК.
Адже саме цю статтю за кваліфікації вчиненого кримінального правопорушення плутають із 402-ю статтею УКУ, санкції якої є набагато жорсткішими.
Тому у разі пред’явлення обвинувального акта необхідно в терміновому порядку знайти грамотного адвоката, який захищатиме ваші інтереси та права. Підходити до його вибору слід дуже відповідально, адже від цього залежатиме подальша честь та репутація.
Завжди готові допомогти вам кваліфіковані юридичні захисники адвокатської фірми «Турій та Партнери», які надають свої послуги навіть у період дії військового стану. У тому арсеналі багатий досвід ведення справ цієї категорії, і навіть вміння швидко аналізувати наявні матеріали.
Адвокати даної юридичної фірми гарантують своїм клієнтам збереження адвокатської таємниці, і навіть дотримання всіх законодавчих термінів. Це, своєю чергою, є надійною гарантією сприятливого результату для клієнта.
