Судова практика з умисних тяжких тілесних ушкоджень

Останнє оновлення 2025-06-23

Більшість подій, пов’язаних з умисним завданням тяжких тілесних ушкоджень, трапилися через сімейні проблеми, скандали, ворожість у відносинах зі знайомими. Заподіяння шкоди здоров’ю людини нерідко відбувається на ґрунті помсти, ревнощів або з користі. При цьому часто з’ясовується, що винний був у алкогольному сп’янінні.

Рішення судів у справах, в яких після тяжкого тілесного ушкодження настала смерть потерпілого

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду України ухвалив розмежовувати умисне тяжке тілесне ушкодження, за яким виникла смерть потерпілого та вбивство, скоєне з необережності. Умисне заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини (ст. 121 КК України) розглядається з двох сторін:

1. З об’єктивної вона передбачає дію чи навпаки бездіяльність, результатом якої стали тяжкі тілесні ушкодження.
2. Суб’єктивна сторона пов’язана з наміром: прямим чи опосередкованим. Тобто злочинець розуміє, що може нашкодити здоров’ю потенційного потерпілого і все одно чинить протиправне діяння.

За ч. 2 ст. 121 КК кримінальна відповідальність загрожує за навмисно завдане тяжке тілесне ушкодження, що спровокувало смерть. При цьому, якщо особа, яка позбавила людини життя, завдаючи тяжких ушкоджень, не розуміла, яким сумним може бути підсумок чи здогадувалося, але сподівалося його не допустити, злочин кваліфікують як вбивство з необережності — ст. 119 КК.

Але судова практика з умисних тяжких тілесних ушкоджень відбиває наявність проблемних моментів у розрізнення цих варіантів злочину. Правильність кваліфікації справи залежить від коректності оцінки судом сукупності наданих доказів, а це часто проблематично, оскільки вони нерідко представлені в невеликій кількості або є спірними.

Наприклад, органами досудового розслідування особу було звинувачено у скоєнні злочину за ч. 2 ст. 121 КК, тобто у навмисному нанесенні тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть. Громадянин завдав потерпілій кілька ударів по голові кулаком. Потім вони помирилися, але жінці погано стало. Підсудний намагався допомогти їй, робив непрямий масаж серця та штучне дихання, але, усвідомивши безрезультатність дій, залишив житло потерпілої.

Володимирецький суд Рівненської області 18 квітня 2014 року визнав підсудного винним за статтею 119, бо не виявив у його діях ознак наміру.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції, Апеляційний суд Рівненської області визнав таку кваліфікацію такої, що не має підстав. Причиною для цього став той факт, що смерть потерпілої настала внаслідок закритої черепно-мозкової травми, до якої призвели як мінімум 2 удари, завдані підсудним їй по голові. Це життєво важливий орган, а злочинець чудово розумів небезпечний характер свого вчинку, хоч і не бажав подібних наслідків, але все ж таки припускав їх наступ, тобто його намір був прямим.

Причинно-наслідковий зв’язок між завданням тяжких тілесних ушкоджень та смертю потерпілого

Обов’язковою складовою об’єктивної сторони складу злочину та завдання тяжкого тілесного ушкодження, що призвело до смерті, вважається причинно-наслідковий зв’язок між протиправним діянням і смертю потерпілого. Як показує судова практика, якщо такого зв’язку немає, склад злочину відсутня.

Наприклад, Сихівський районний суд Львова від 9 січня 2014 року встановив, що громадянку, яка органами досудового розслідування звинуватила у скоєнні злочину за ч. 2 ст. 121 КК, будучи в стані алкогольного сп’яніння, під час конфлікту з потерпілим усвідомлено завдала йому одного небезпечного для життя ножового удару в черевну порожнину.

Поранений помер наступного дня у лікарні. Проте це не було кваліфіковано як вбивство з необережності. Як з’ясувала судово-медична експертиза, смерть настала через розрив післяопераційних швів, внаслідок якого частинки їжі потрапили до черевної порожнини.

Суд встановив, що незадовго до фатальної події постраждалий переніс операцію у черевній порожнині. Він проігнорував поради лікарів: вживав тверду їжу та алкоголь у ранньому післяопераційному періоді. Це призвело до розриву швів, що означає відсутність причинно-наслідкового зв’язку між смертю потерпілого і заподіянням йому серйозної за тяжкістю травми. З огляду на це суд кваліфікував дії винної за ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу.

Розгляд справи про умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження способом особливої муки

Судова практика з умисних тяжких тілесних ушкоджень містить і розгляд кримінальної справи про навмисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження через особливу муку.

Наприклад, вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 8 травня 2014 року було визнано громадянина винним у тому, що він під час сварки, перебуваючи під впливом алкоголю, облив потерпілого бензином та підніс до нього запальничку. Через це потерпілий зазнав тяжких тілесних ушкоджень у вигляді опіків різних частин тіла. Від цього він помер через 6 днів після події.

Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження у спосіб, що має характер особливої муки, завдає потерпілому дуже сильних страждань. Це говорить про особливу жорстокість і нелюдяність підсудного. Для встановлення складу аналізованого злочину суду необхідно визначити наявність однієї чи кількох ознак тяжкого тілесного ушкодження, передбаченого частиною 1 статті 121 КК.

При розгляді таких справ завжди враховується наявність наміру, а вияв жорстокості свідчить про розуміння винним можливих наслідків.