Що таке кримінальний проступок в Україні?
Для того, щоб скористуватися послугами адвоката або отримати юридичні послуги, натисніть обраний варіант месенжера або скористуйтеся номером телефону вказаним на сайті. Досвід в юриспруденції з 2004 року.
Хоча в процесуальному законодавстві поняття кримінального проступку існувало ще з 2012 року, в нормах матеріального права його закріпили тільки зараз. Так 1 липня 2020 року набрали чинності зміни до Кримінального кодексу, передбачені Законом №2617-VIII. Метою даної ініціативи було спростити досудове розслідування окремих категорій кримінальних злочинів, знявши з прокуратури і слідства обов’язок займатися малозначущими категоріями справ.
У пояснювальній записці до законопроекту депутати відзначили, що близько 50% правопорушень потрапляють в групу легких або середньої тяжкості, на оформлення яких уповноважені співробітники витрачають велику частину робочого часу. У свою чергу, це призводить до необгрунтованого затягування термінів розслідування тяжких і особливо тяжких злочинів. Для поліпшення ситуації автори запропонували виділити кримінальні проступки в окрему групу, передавши їх під юрисдикцію органів дізнання.
На даний момент Кримінальний кодекс України включає 121 склад суспільно небезпечних діянь, які перейшли в число проступків, а особи, які відбули покарання за цими статтями, більш не рахуються такими, що мають судимість. З цих норм 119 раніше були злочинами, ще 2 – адміністративними порушеннями.
| Зміст |
Чим відрізняється кримінальний злочин від проступку?
Нова класифікація суспільно небезпечних діянь наводиться в ст.12 КК. Відповідно, поняття «злочин» у багатьох положеннях Кодексу замінили більш широким за змістом словосполученням «кримінальне правопорушення».
Таким чином, зараз кримінальне порушення ділиться на 2 види:
Проступок — це передбачені Кримінальним кодексом дія або бездіяльність, покарання за яке не пов’язане з позбавленням волі, або тягне за собою штраф не більше 3 тис. неоподатковуваних податком мінімальних доходів (51 тис. грн.). На підставі ст.96-7 КК, для юридичних осіб сума стягнення за проступок, пов’язаний з отриманням неправомірної вигоди, може становити від 5 до 10 тис. мінімумів (85-170 тис. грн.).
Злочин — заборонене КК України протиправне діяння, яке не належить до категорії проступків. Залежно від негативних наслідків, злочини визначаються в одну з трьох груп:
1) невеликої тяжкості (штраф до 170 тис. грн. або позбавлення волі до 5 років);
2) тяжкі (штраф до 425 тис. грн. або позбавлення волі до 10 років);
3) особливо тяжкі (штраф понад 425 тис. грн., позбавлення волі на строк понад 10 років або довічно).
Якщо покарання включає в себе і штраф, і тюремне ув’язнення, то для встановлення ступеня тяжкості приймається до уваги тільки період ув’язнення.
Проступки відрізняються від злочинів ще й тим, що після відбування вироку винні зізнаються несудимими (ч.2-1 ст.89 КК), а їх нові злочини не вважаються повторними (ч.4 ст.32 КК). Також за вчинення малонебезпечних кримінальних діянь допускається повне або умовно-дострокове звільнення від несення покарання, або ж його пом’якшення.
Підставами для звільнення від кримінальної відповідальності за правопорушення, вчинені вперше, є:
- дієве каяття, в поєднанні з активним сприянням органам дізнання і усуненням завданої незаконними діями шкоди;
- примирення з потерпілим і відшкодування йому завданих збитків;
- передача винного на поруки трудового колективу за місцем його роботи;
- втрата діянням або самим правопорушником суспільної небезпеки;
- вік до 18 років (в цьому випадку застосовуються примусові заходи виховного характеру).
Рішення про вжиті нею заходи приймається виключно судом.
Строки давності, протягом яких правопорушник (якщо він не переховувався від слідства або суду) може бути притягнутий до відповідальності, складають:
- для проступків з покаранням менш суворим, ніж обмеження волі – 2 роки;
- для інших проступків (в тому числі скоєними посадовими особами юридичних осіб) і неважких злочинів, які тягнуть за собою позбавлення волі не більше двох років – 3 роки;
- для злочинів, з урахуванням ступеня тяжкості – відповідно 5, 10 і 15 років.
Хто такі дізнавачі?
Поряд з внесенням правок до Кримінального Кодексу, вищезгаданий Закон №2617-VIII торкнувся і процесуальних норм. Так, ч.1 ст.3 КПК була доповнена новими положеннями про інститут дізнання. Відповідно до цієї норми,
Дізнавач — це співробітник відповідного підрозділу Національної поліції, СБУ, ГБР, контролюючого податкового органу, який на підставі чинного законодавства та в рамках своєї службової компетенції уповноважений вести досудове розслідування кримінальних проступків.
Керівником органу дізнання є начальник однойменного підрозділу (після його створення), а за відсутності такого – керівник органу досудового слідства. На нього покладаються обов’язки по організації дізнання, а саме:
- призначити дізнавача з числа службовців (підлеглих);
- за власною ініціативою або за вказівкою прокурора відстороняти дізнавача, заявляти йому відвід, задовольняти прохання про самовідвід від розслідування справи;
- вивчати процесуальні документи і матеріали;
- давати дізнавачу письмові вказівки, які не суперечать рішенню і приписами прокурора;
- усувати порушення законодавства в разі, якщо вони будуть допущені дізнавачем;
- реалізувати інші повноваження, передбачені КПК.
Дізнавач по статусу прирівнюється до слідчого. Він має право:
- при наявності законних підстав починати процедуру дізнання;
- проводити огляд місця події, обшук затриманих осіб, опитування учасників і свідків проступку, вилучення речових доказів, а в передбачених законом випадках – також оголошувати розшук, здійснювати негласні слідчі дії;
- доручати ведення слідчих (розшукових) дій спеціальним оперативним підрозділам;
- за погодженням з прокурором подавати слідчому судді клопотання про проведення процесуальних дій або про застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
- направляти особам, які можуть бути причетні до скоєння проступків, повідомлення про підозру (потрібна попередня згода прокурора);
- за результатами дізнання складати обвинувальні акти, клопотання про застосування заходів примусового медичного або виховного характеру, подавати їх в прокуратуру для затвердження;
- закривати провадження при наявності умов, перелічених у ст. 284 КПК.
Дізнавач зобов’язаний слідувати письмовим розпорядженням, доручень прокурора і свого безпосереднього керівника. Втручання в його процесуальну діяльність без відповідних повноважень заборонено.
Фізичні та юридичні особи, органи державної влади та місцевого самоврядування, а також їх співробітники повинні виконувати всі законні вимоги та рішення дізнавача. У разі порушень винні можуть бути притягнуті до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності.
Якщо в процесі дізнання буде встановлено факт вчинення злочину, зібрані матеріали справи за погодженням з прокурором направляються керівнику органу досудових розслідувань з урахуванням підслідності.
