Одержання та надання неправомірної вигоди: у чому різниця між статтями 368 і 369 КК України

Останнє оновлення 2026-05-08

У суспільному сприйнятті корупційні правопорушення часто узагальнюються під поняттям «хабар» без розмежування ролей учасників події, тоді як у кримінально-правовому значенні такі ситуації охоплюються різними складами злочинів. На практиці органи досудового розслідування нерідко виходять лише з факту передачі неправомірної вигоди, не враховуючи процесуальну позицію кожної особи, що призводить до спрощеної та помилкової кваліфікації і змінює обсяг обвинувачення та перспективи захисту. Саме тому у таких провадженнях ключову роль відіграє адвокат у корупційних справах, оскільки від початкової правової оцінки події залежить стратегія захисту та коло обставин, які підлягають доведенню.

Правова природа статей 368 і 369 КК

Стаття 368 КК встановлює відповідальність за одержання неправомірної вигоди службовою особою. Її об’єктивна сторона охоплює:

• прийняття неправомірної вигоди;
• прохання надати таку вигоду;
• вимагання вигоди;
• одержання вигоди за вчинення чи невчинення дій з використанням службового становища.

Вирішальною ознакою цього складу є спеціальний суб’єкт – службова особа, наділена владними або організаційно-розпорядчими повноваженнями.

Стаття 369 КК, своєю чергою, спрямована на криміналізацію поведінки особи, яка:

• пропонує неправомірну вигоду;
• обіцяє таку вигоду;
• надає її службовій особі;
• передає вигоду через посередника.

Тут суб’єкт злочину є загальним, а кримінально караною визнається поведінка, спрямована на вплив на службову особу.

Отже, ці норми не конкурують між собою, а описують різні сторони одного корупційного механізму: зловживання владою та спробу вплинути на неї.

Критерій розмежування: позиція особи у правовідносинах

Ключовим критерієм розмежування статей 368 і 369 є не предмет неправомірної вигоди, а процесуальна роль особи у ситуації.

Для правильної кваліфікації необхідно з’ясувати:

• чи є особа службовою;
• чи використовує вона свої повноваження як засіб отримання вигоди;
• чи намагається інша особа вплинути на ці повноваження;
• хто контролює процес прийняття рішення.

Службова особа перебуває у позиції влади. Цивільна особа – у позиції зацікавленого суб’єкта. Навіть за умов тиску або вимагання з боку посадовця поведінка того, хто передає вигоду, оцінюється крізь призму статті 369 КК, хоча може мати значення для звільнення від відповідальності.

Для адвоката у корупційних справах саме це розмежування є відправною точкою побудови правової позиції: без визначення ролі особи неможливо обґрунтовано аналізувати ані умисел, ані допустимість доказів.

Типові ситуації та приклади

На практиці різниця між статтями 368 і 369 найкраще простежується у конкретних моделях поведінки.

Приклад 1. Підприємець передає кошти посадовцю за прискорення видачі дозволу. Посадовець, приймаючи кошти, реалізує службове становище як товар. Його дії охоплюються статтею 368 КК, а дії підприємця – статтею 369 КК.

Приклад 2. Посадова особа прямо вимагає гроші за непритягнення до відповідальності. Громадянин передає кошти під тиском. Незважаючи на примусовий характер ситуації, дії посадовця кваліфікуються за статтею 368, а дії громадянина формально підпадають під статтю 369, хоча можуть бути підстави для звільнення його від кримінальної відповідальності.

Приклад 3. Гроші передаються через третю особу без прямого контакту зі службовцем. У такому разі вирішальним є встановлення того, кому адресувалася вигода та чи усвідомлювали сторони її призначення.

У кожному з цих випадків різниця між статтями полягає не у сумі коштів, а у функціональній ролі кожного учасника.

Суб’єктивна сторона та значення домовленостей

Розмежування статей 368 і 369 неможливе без аналізу внутрішньої спрямованості дій. Для складу злочину має значення:

• чи усвідомлювала особа зв’язок між вигодою та службовими повноваженнями;
• чи очікувався конкретний результат;
• чи існувала домовленість про поведінку службової особи.

Для статті 368 умисел полягає у використанні владних повноважень як інструменту особистого збагачення. Для статті 369 – у прагненні досягти бажаного результату шляхом впливу на носія влади.

Формальний факт передачі коштів не може сам по собі визначати кваліфікацію без встановлення цієї внутрішньої спрямованості.

Процесуальні наслідки помилкового розмежування

Неправильна кваліфікація за статтями 368 або 369 тягне за собою суттєві процесуальні наслідки, зокрема:

• неправильне визначення суб’єкта злочину;
• розширення або звуження обсягу обвинувачення;
• хибне застосування спеціальних підстав звільнення від відповідальності;
• спотворення логіки доказування у суді.

Для сторони захисту це означає необхідність не лише спростовувати фактичні обставини, а й доводити помилковість правової оцінки події. Саме тому у таких справах особливого значення набуває участь адвоката у корупційних справах, який працює не лише з доказами, а й з конструкцією складу злочину.

Значення розмежування для стратегії захисту

Вибір між статтями 368 і 369 КК впливає не лише на суть обвинувачення, а й на стратегію захисту, зокрема на:

• лінію поведінки підозрюваного;
• обсяг і характер показань;
• спрямованість клопотань сторони захисту;
• оцінку допустимості негласних слідчих (розшукових) дій;
• наявність ініціативи чи примусу в діях особи;
• можливість звільнення від відповідальності у разі добровільного повідомлення.

У багатьох випадках саме перекваліфікація дій змінює перспективи кримінального провадження у суді.

Різниця між цими статтями полягає у правовій природі поведінки осіб у корупційній ситуації: одна норма спрямована на криміналізацію зловживання владою, інша на протидію спробам вплинути на неї. Вирішальним є не сам факт неправомірної вигоди, а:

• роль особи у правовідносинах;
• наявність або відсутність владних повноважень;
• зміст домовленостей;
• спрямованість умислу.

Сукупність цих елементів дає змогу відмежувати одержання неправомірної вигоди від її надання та забезпечити належну кримінально-правову оцінку події відповідно до принципу індивідуальної відповідальності.