Відповідальність за самовільне залишення військової частини чи місця служби
Якщо вам потрібні послуги адвоката за статтею 407 КК України, натисніть обраний варіант мессенджера або скористайтесь номером телефону вказаного на сайті. Досвід у юриспруденції з 2004 року.
Ні для кого не буде секретом твердження, що служба у Збройних силах завжди має на увазі безліч обмежень та покладає серйозні зобов’язання перед суспільством. В умовах воєнних дій військові злочини, на жаль, матимуть повсюдне явище, з яким вищому керівництву країни необхідно боротися не в останню чергу. Особливо це стосується самовільних дій військовослужбовців, які без наявності законних та правових підстав залишають місце своєї безпосередньої служби або закріплену військову частину. Стаття 407 КК навіть в умовах мирного часу була однією з найпоширеніших, більшість військовослужбовців притягали до відповідальності саме за такі дії.
| Зміст |
Відповідальність кримінального характеру за ст. 407 УКУ
Ця стаття передбачає, що військовий, який не має встановленого дозволу командира, залишить територію, де встановлено місце його служби або закріплену за ним військову частину, а також якщо він не з’явиться без поважних причин вчасно на службу, то це буде вважатися грубим порушенням військової дисципліни. . У такому разі військовослужбовцю складно у повному та належному обсязі виконувати свої обов’язки.
Об’єктом розглянутого правопорушення є зафіксований чинними у військовій сфері законодавчими актами порядок/процедура проходження військової служби, що покладає обов’язок на військових «строковиків» постійно, без будь-якого відволікання перебувати за місцем служби або ж у розташуванні закріпленої за ними військової частини.
Важливо пам’ятати, що зі свого об’єктивного боку стаття закріплює два окремих складу злочину, серед яких необхідно виділити:
- неявку у передбачений час, у разі відсутності причин поважного характеру, на військову службу після переведення в інше місце, призначення на іншу посаду з наступним переведенням, а також неявку з відряджень, наданих відпусток або після лікування в медзакладах;
- залишення місця своєї служби чи закріпленого військового підрозділу у самовільному порядку.
Під поняття неявки на несення служби в передбачені терміни підпадають ситуації, коли військовий, який із законних причин пішов з місця служби або залишив свою частину і мав реальну можливість повернутися вчасно у частину в передбачений час, не з’являється і перебуває поза її розташуванням. З юридичної точки зору це проявляється у формі бездіяльності, оскільки військовий просто ухиляється від виконання покладених на нього обов’язків.
Якщо військовий не з’явився вчасно, у встановлений час з будь-якої поважної причини, то як різновид військового злочину таке запізнення не може розглядатися.
До поважних причин відносять об’єктивні фактори, які явно перешкоджають військовому вчасно з’явитися для подальшого проходження військової служби. Сюди відносять складнощі з транспортним сполученням, затримання уповноваженими органами влади, якесь стихійне лихо, тяжка хвороба та інші. Природно, що військовослужбовець зобов’язаний надати керівництву документальне підтвердження шанобливості своєї неявки, після ретельного вивчення якого начальство вирішує, чи ця причина є поважною, чи варто звертатися до відповідних правоохоронних органів для притягнення винуватця до відповідальності.
Щодо самовільного залишення військової частини, то воно полягає в тому, що «контрактник», прапорщик або офіцер, у робочий (службовий) час, а військовий «строковик» у будь-який час йде зі свого місця служби або території закріпленої за ним військової частини, не маючи необхідного дозволу від начальника.
Що ж до поняття військових частин, під ними слід розуміти певні території, мають похідний/табірний/казарменний чи бойовий тип положень, що зосереджує у собі певну кількість військовослужбовців. Також слід розкрити поняття “місця несення військової служби”, під яким у більшості випадків мають на увазі військові частини, в яких військові проходять свою службу. Природно, що в умовах війни вони можуть не співпадати, оскільки службовим місцем може бути якесь інше місце, де військовий перебуватиме протягом певного часу (головне мати письмовий дозвіл або наказ начальства) або виконує свої військові обов’язки. До них можна віднести місця проведення навчальних семінарів (занять), виконання госпробіт чи певних службових завдань поза розташуванням військової частини, пересуванням у складі певної команди тощо. Тут важливо, щоб місце знаходження у відрядженні та маршрут руху були зафіксовані в отриманому військовому документі на відрядження (посвідченні).
Крім того, для наявності розглянутого складу правопорушення потрібно, щоб відхід з місця служби або із закріпленої військової частини мав виключно самовільний характер, тобто без дозволу командира. Цікаво, що залишення частини не вважатиметься самовільним, якщо його було здійснено з дозволу начальника, який не має права його надавати. Як приклад можна навести звільнення військовому командиром взводу, який не має таких повноважень.
Початок цього правопорушення – момент, коли фактично військовий самовільно залишив місце служби, а кінець – затримання за межами частини або день повернення до частини.
Під військовий злочин, передбачений статтею, що розглядається, підпадає протиправна відсутність військовослужбовця, яка триває:
- більше трьох діб для військового «термінника» (частина перша ст.407-ой);
- більше десяти діб, або менше десяти, але більше трьох діб, яке скоєно військовим нетермінової служби з ознакою повторності протягом року (частина друга);
- більше місяця обох категорій (ч.3).
Варто пам’ятати, що протиправна відсутність до закінчення вищезазначених термінів розцінюватиметься як дисциплінарний вчинок і до винуватця має бути застосовано відповідне дисциплінарне стягнення, передбачене військовим статутом.
Такі дії кваліфікуватимуться саме за статтею 407 КК, якщо суб’єкт злочину не матиме мети взагалі ухилитися від військової служби, у такому разі його дії підпадають під іншу кримінальну статтю.
Що робити, якщо звинувачують за ст. 407 КК України
Ця категорія військових кримінальних злочинів дуже поширена на практиці правоохоронних органів України. У мирний час слідчий найчастіше заочно повідомляє про підозру у скоєнні цього правопорушення та оголошує злочинця у розшук, з подальшою можливістю його законного затримання. За результатами проведених оперативно-розшукових заходів особа встановлюється і після обрання запобіжного заходу притягується до кримінальної відповідальності.
У разі пред’явлення обвинувачення за статтею 407 КК, можна обрати два шляхи – або повністю визнати свою провину і підписати угоду з прокурором, або «піти у відмову» з подальшим тривалим розглядом справи в суді. В обох випадках краще звернутися за допомогою до адвоката, який відповідатиме за те, щоб дії правоохоронців, а надалі суду були виключно в рамках чинного законодавства. Фахівці юридичної фірми «Турій та Партнери» готові якісно та оперативно відстоювати права клієнта, причому з мінімальними моральними та фінансовими витратами. Найголовніше, що адвокати даного об’єднання повноцінно працюють в умовах воєнного часу та надають гарантії позитивного результату кримінального провадження, яке виявлятиметься у виправдувальному вироку або закриття справи з реабілітаційних підстав, що забезпечить відновлення репутації клієнта та навіть можливість стягнення компенсації за незаконне притягнення до відповідальності.
